Поринати в його безодню, тримаючись за руки,
Проходити крізь життя, яке представлялось нам довгим таким коридором,
Розтинати темряву, нібито два ліхтарика.
Відчиняти одну за одною двері в наступний рівень нашого раю,
Пити з твоїх долоней бажання п'янку настоянку:
Коли кров у венах в екстазі раптово стає тайфуном і накриває
Хвилею, у якій ти борсаєшся навпомацки,
І захлеснувши, несе тебе, як стрілу, у розгорнуте зоряне небо,
А потім кидає плеском на постіль скуйовджену.
І дрібні мурашки, розповсюджуючись, мігрують від мене до тебе...
Ти цілуєш мене - щасливу, переполошену.
В кімнаті темно. З динаміків грає "Бумбокс", під який так палко кохались.
Ти кажеш: давай завтра підемо гуляти містом,
Будемо грітись у затишку теплих кав'ярень, поглядом ледве торкатись,
Потім підемо до парку збирати останнє листя...
____________________
А наступного ранку я вставала, коли починало дощити,
Дивилася у вікно, прикриваючись занавіскою...
Знаєш, мені б так хотілось написати про це усіма мовами світу,
Але про тебе виходить лише українською.
(6)
