Пізніше ,коли я повертався додому, назустріч мене йшли молоді люди і про щось говорили. Вони говорили про те,яке життя важке,несправедливе, важко знайти роботу ,дорожнеча на все : на харчі ,ліки,комунальні послуги тощо . Не життя – а фільм жахів. Вони жалілися на різні ситуації ,але я не хочу вникати в подробиці.
Тоді я відразу згадав про свого друга . Як нормальній ,зрячій людині важко, а що тоді казати сімнадцятирічному юнакові, який взагалі ,можна сказати, не бачить .Я ніколи не бачив ,що він падає духом чи скиглить ,що йому важко . Тоді ,як нормальні ,зрячі,повноцінні люди до цього докотилися ?
Я нікого не ображаю і не хочу ображати цією статтею. Я просто хочу сказати одне: радійте будь-якій дрібниці бо для когось це є недосяжною мрією
(0)
