І ти, ти стоїш між шляхами
вічної, завуальованої муки,
що день проводить з вітрами
А ніч - над сухою землею
Без солі, вод і трави.
Але стоїш ти поряд із нею
З головою і без голови.
Не вершник, не сон і не мара.
Стоїш у блакитніс дощі.
А коли тікає ця хмара
Випють з тебе росу всю плющі.
І не зрушиш з місця ніколи.
Ти один на весь подих імгли
Зачарований, світлом прозорий
З головою і без голови.
Та чи чуєш ти, мармур і цегла,
По яким пробігають птахи?
Та чи чуєш ти, памятник денний,
з головою і просто німий?
(0)
