а тепер повертаюсь до тебе що пив кров із моєї плоті
наяву у його обіймах і п ю воду з його душі
а тебе знову згадую в сні ……….ти влізаєш у душу мені…..
Й сам не знаєш …живеш і не тужиш….
Інших бавиш…. обіймаєш і любиш…
Ти не винен …..це я тут казкарка…
Та надія була серця неварта.
В тебе інша - ти квіткою звеш
Ту що та ненароком украла
Всю надію убила на те що мені може скажеш « мила»
Та не винна вона- твоя квітка….я сама усе зіпсувала.
(Продолжить)
Або може не я може доля….не для мене твої ясні очі
То чому ж моє серце надвоє все до тебе летить і рветься
І полонить твій образ милий усі мрії й думки дівочі
Розум каже живи без нього…серце дико над цим сміється .
Ну а я серед вас лиш тінню…..
Між тобою….та ним хоч давно вже здається обрала…….
Він кохає мене я вірю
……….та чому моєму цього серцю замало???
Я йому говорю коханий…і так хочу щоб зник ти назавжди
Щоб не було ні дня ні ночі …де я бачила твої очі ….
Щоб могла я слова ці сказати ….і при цьому й на грам не збрехавши
……..бути вірною йому хочу……………………
У думах……і умріях………….з ним завше……..
З тим що дав мені сили жити....прихистив мою дику душу
Він побачив яскраве світло….
Де ти бачив лиш сіру постать лиш розгубленість та журбу….
Я кохати за це немушу …..я так хочу …душа летить…..
Він мене научив літати
Цінувати життя і мить.
(0)
